Арт Клокей

Артур «Арт» Клокей (12 октября 1921 – 8 января 2010) – пионер в популяризации остановки движения глиняной анимацией , начинал в 1955 году с экспериментального фильма под названием Гамбасия , под влиянием своего профессора Славко Воркапича , в университете Южной Калифорнии .

Из проекта Гамбасия, Арт Клокей и его жена Рут изобрели Гамби. С тех пор Гамби и его лошадь Поки начали появляться на телевидении, вначале в сериях Howdy Doody Show, затем в Приключенияx Гумби . Интерес к символам возрождается в 1980-х, когда американский актер и комик Эдди Мерфи пародирует Гумби в пародии на Saturday Night Live . В 1995г был выпущен фильм «Гамби», что вызвало еще больший интерес.

Второй самый известный произведением Клокея является дуэт Дэйви и Голиафа , который финансировался Лютеранской Церковью Америки . 

В знак вклада в создание и развития глиняной анимации Google Doodle 12 октября 2011 основан на его анимированных персонажах из глины.

Арт Клокей Doodle

Гамби и Поки

Арт Клокей со своим творением

Адрес студии: nikemax.net

***

Высшая степень опьянения: не смог попасть в монитор курсором мыши…

***

Я так тебя люблю… Я тебя просто обожаю… Я мечтаю лишь о тебе… Мне снишься только ты… Не могу больше жить без тебя… А ты чё читаешь, я это не тебе!

***

Рождённый ползать – бросить пить не сможет…

***

xxx: У врачей в нашей поликлинике есть только два типа реакции: ну и чего приперлась и а где ж ты раньше была?

***

ххх: Южному Судану хорошо, а школам теперь все карты менять =(

***

xxx: Почувствовала себя настоящей женщиной, когда просидела 4 часа в аське, дожидаясь пока Он будет онлайн и напишет «Привет», чтобы сообщить ему, что я с ним не разговариваю.

***

Я люблю умные книжки, «сладкие» духи, мишек Тедди, герберы и кошек. Да ладно, я люблю всё. Лишь бы не любить тебя…

***

У Пети 12 яблок, у Лёши 8 яблок, а у Васи в жопе соль. Кто бежал последним из колхозного сада?

***

Муж: – Какого тёща приезжает? Жена: – Числа или х*я? ))))).

***

Чем больше я сплю, тем меньше от меня вреда

***

Можно вечно смотреть на 3 вещи :как течет вода,как горит огонь…и как 15 человек строят свою ЛЮБОВЬ!ненавижу ДОМ 2

***

Ничто так не ограничевает действия, как фраза: «»Делай, что хочешь!»

***

Мда…до чего мир катится??? Раньше все девченки мечтали о принце на белом коне, а сейчас о вампире на сером вольво…

***

Гениальная была идея подключить к порнухе субтитры от последних Людей Х!

***

xxx: почему он всё время спрашивает, как у меня на личном фронте?
yyy: на передовую желает

***

Либо разрешите свободную продажу оружия, либо запретите свободную продажу караоке.

***

mmm: Где у тебя зум на фотике?
vvv: Шаг вперед, шаг назад. )

***

всё тайное рано или поздно становится пьяной исповедью.

***

Комментарий на странице отзывов о кино:

В общем и целом картина понравилась, но оставляет послевкусие смазанного конца.

It crash in California (Palo-Alto)

Причому все частіше лунають доводи, що все ж таки американський сервіс кращий за російський аналог.

Тому ця стаття адресується саме їм.

Ніхто не заважає користуватись і «Facebook»(фб) і «В Контакте»(вк) одночасно, але змушений визнати, що вк має в плані соціальної мережі набагато більше переваг – майбутнє, та й вже сучасне інтернету – медіаконтент! У «В Контакті» є і аудіо і відео, і пости з додатків на ту ж саму стіну можна відсилати, повідомлення – атачити фото, відео, групові чати по 15 чоловік. Зрозуміла і чітко окреслена структура пошуку, чого на фб і близько немає.
Якщо розглянути основні пункти, які видаються як переваги Фб :

• він невпинно і бурхливо розвивається - Вконтакі значно динамічніший.
• він досконаліший – він не може бути досконаліший, тому що Вконтакті взяла ще з самого початку найкращі риси фб і створила нові. Стосовно «Сьогодні фейсбук має масу технологічних нюансів, які й не снилися «Вконтакте», і щодня в нього з’являються нові корисні додатки.» – скоріше навпаки, API Вконтакті набагато простіше і зрозуміліше в користуванні як розробникам так і користувачам, технологічні нюанси, не бачу таких.
• він не анонімний – Вконтакті також позиціонує себе як не анонімна мережа, зараз вже навіть і реєстрація по запрошенням. Наявність анонімності – навпаки – додаткова фіча, хоча з якої сторони подивитись.
• він більш зрілий – Згоден, але яка від цього різниця, сама активна частина користувачів інтернету в Україні – це 17-25 років, хоча і інші вікові групи підтягуються, тому це можна навіть вважати за плюс, тут більше молоді, це більш молодіжний сайт.
• він стабільний – Стабільність одного і іншого на однаковому рівні, чого тільки коштують судові тяганини ФБ у вирішенні питання власників і долі у власності.
• він усесвітній – згоден, але скоріш за все і частіш за все – Ви будите шукати людей саме з пост-радянського простору, а їх у Вк якраз і набагато більше.
• він адаптується – у Вк адаптації значно більше із сторонніми сервісами і все це проходить значно динамічніше.

Крім того отримувати інформацію з перших рук у Вк значно простіше, оскільки зрозуміло працює розділ новин, Ви можите підписуватись на сторінки знаменитостей, ФБ про це і не снилось. Стосовно бізнесу, якщо Ви бізнесмен, то повинні продвигати бізнес і через Вк і Твіттер і Фб, мова йде що краще Фб – чи Вк. Да і розібратись В Вк з першого разу легше що до чого, у Фб не так все зрозуміло.

Ті представники нашої славної країни доводять переваги Фб по одній простій причині – Москва і все що з нею звязано – вороже, а США – це демократія, свобода і т.д. і т.п., в цьому я з Вами згоден тому що США нашій країні не завдало стільки шкоди, скільки Росія за віки і не планує перетворити нас в послушного раба. Але істина завжди посередині, демократія – це виключно вітрина, за якою приховані страшні речі. США – імперія, і Росія також частково – а кожна імперія прагне наживи, росіянам – повернути контроль на пострадянському просторі, США – нафти і війни, щоб трималась економіка, тільки Ірак, Афганістан і Лівія чого коштують. І якщо їм раптом потріні будуть наші недра, то вони не зупиняться ні перед чим. А тепер якщо забрати політику і подивитись на речі максимально реалістично, то перевага Фб над Вк виключно одна – більша кількість користувачів і це більш глобальніший проект, все інше – тотальне відставання!!!

Причины:

1) Сервер недоступен

Проблемы на удаленном сервере возникли из-за плохой роботы программного обеспечения на сервере или же выхода из строя аппаратной платформы. Также возможна ситуация когда оператор сети, через которую подключен сервер, перестал обслуживать заказчика (то есть требуемый сервер) по причинах логических(неуплата, специальное отключение) или технических (проблемы программного или аппаратного обеспечения).

2) Неправильная работа DNS

Каждое доменное имя привязанное к серверу, за обеспечение удачного перехода отвечают серверы доменных имен (DNS), ошибка в работе которых призводит к тому, что введя запрашиваемый адрес – вы не получаете IP адрес привязанного сервера). Причины: у вас неправильно указан адрес DNS сервера или же проблемы на самом DNS сервере.

3) Неправильная работа служб операционной системы или Вашего программного обеспечения

Данная проблема связана с неправильными конфигурациями настроек сети. Также для пользователей операционной системы Windows советуется проверить файл отвечающий за хосты: %WinDir%\system32\drivers\etc\hosts откройте данный файл текстовым редактором, и посмотрите чтоб там не было лишних записей, структура его должна быть такой:

# (C) Корпорация Майкрософт (Microsoft Corp.), 1993-1999
#
# Это образец файла HOSTS, используемый Microsoft TCP/IP для Windows.
#
# Этот файл содержит сопоставления IP-адресов именам узлов.
# Каждый элемент должен располагаться в отдельной строке. IP-адрес должен
# находиться в первом столбце, за ним должно следовать соответствующее имя.
# IP-адрес и имя узла должны разделяться хотя бы одним пробелом.
#
# Кроме того, в некоторых строках могут быть вставлены комментарии
# (такие, как эта строка), они должны следовать за именем узла и отделяться
# от него символом ‘#’.
#

Вот здесь не должно быть никаких IP прописанных, кроме установленных Вами (исключение может составить 127.0.0.1)

4) Ваш провайдер заблокировал запрашиваемый адрес

5) У Вас нет доступа к Internet

Считаете женщин слабым полом? тогда попробуйте ночью отобрать у неё одеяло..

Некоторые над шуткой смеются дважды : первый раз из вежливости , второй когда до него дойдет.

Люди становятся близки не тогда, когда начинают спать вместе, а когда перестают пытаться произвести на друг друга впечатление…

Самое большое огорчение детства, это когда попадался киндер который уже есть

Человек, который смог сдвинуть гору, начинал с того, что перетаскивал с места на место мелкие камешки.

Нормальному человеку, чтобы выспаться, нужно еще 5 минут.

любовь снимает стресс, сжигает вес, качает пресс

Слова «не надо нервничать» хорошо помогают привести человека в нормальное состояние бешенства.

Л ю б л ю  -  вы заметили, что на клавиатуре эти буквы расположены так близко друг к другу…

Когда видите счастливых людей – не завидуйте… Вы не знаете, как они боролись за своё счастье.

Интернет как жизнь: делать нечего, а уходить не хочется…

Никто никого не может потерять, потому что никто никому не принадлежит.Вот она, истинная свобода – обладать тем, что тебе дороже всего, но не владеть этим

Никогда не жалейте о том, что сделали, если в этот момент вы были счастливы.

Мы молчим когда надо кричать… мы стоим когда надо бежать… мы смеемся когда надо рыдать и теряем то, что никак нельзя терять…

Там где нам запрещают смеяться, мы начинаем ржать.

Человек который ведет себя хорошо,не имеет шанса войти в историю…

Человек начинает читать инструкцию в двух случаях – когда становится ни фига непонятно или когда уже все сломалось.

Сидим вот так по разные стороны монитора и молчим в режиме он-лайн. каждый о своем

Пытаясь выделиться из толпы, ты попадаешь в толпу, которая пытается выделиться из толпы.

За спиной говорят, что угодно, в лицо – что выгодно

Я была со своим парнем в ресторане.  Неожиданно выключился свет, поэтому я схватила его за руку.  Через несколько мгновений, когда свет снова появился, я увидела, как он опустился на колено, сжимая мою руку своей и держа в другой коробочку с кольцом.  Сегодня мы женимся.

21 год назад беременная женщина Карла пошла к доктору, который сказал ей, что у нее родится умственно отсталый ребенок, вероятно с Синдромом Дауна.  Этот доктор убедительно просил ее сделать аборт, но она отказалась.  В августе мне будет 21, и я идеально нормальный.  Моя мама всегда дает мне надежду.

Мой дедушка был в больнице, и ему оставалось жить 12-14 часов.  Все приходили для того, чтобы попрощаться с ним, зная, что она все равно не может ответить.  Я зашла в палату, когда пришла моя очередь. Я его единственная внучка.  Когда он услышал меня, он открыл глаза, улыбнулся и сказал мое имя.  Он прожил еще два месяца.  Вот что дает мне надежду.

4 месяца назад у меня диагностировали облысение. Через месяц я потеряла все волосы.  Мне было страшно идти в школу, потому что я думала, что все будут пялиться на меня.  На следующее утро я услышала стук в дверь, и десять моих друзей стояли на крыльце с полностью побритыми головами. Двое из них были девочками.  Они мои лучшие друзья навсегда. Вот что дает мне надежду.

Два дня назад мой старший брат погиб в автомобильной катастрофе.  Он шел домой ночью и увидел молодую девушку, шедшую по дороге, и пьяного водителя, который ехал прямо на нее.  Он подбежал и попытался столкнуть ее с дороги. Она чувствует себя хорошо.  Мой брат герой, его будут помнить всегда.  Дениэл, ты даешь мне надежду.

Сегодня утром я узнала, кто косил мой газон каждую неделю после того, как умер мой муж.  Это была моя 12-летняя соседка Офелия. Ее семья сейчас также страдает из-за финансовых проблем.  Она делала это каждую неделю, по собственному желанию, без каких-либо просьб.  Ее доброта дает мне надежду.

Я была в депрессии и хотела покончить с жизнью.  Я даже сделала список, в котором написала причины жить и умереть.  Похоже, сторона с «причинами для смерти» была намного длиннее.  Я всегда носила этот листок в кармане.  Однажды я оставила его на парте. В следующий раз, когда я развернула его, там было написано  «Ты слишком красивая, чтобы умирать».  Они дают мне надежду.

Сегодня в переполненный автобус зашла пожилая женщина с очень большими и тяжелыми сумками.  Не было ни одного свободного места, но маленькая 4-летняя девочка встала и уступила ей место.  Доброта, неподвластная возрасту, дает мне надежду.

Парень, которого я знала в школе, всегда приносил две дюжины роз на  День Святого Валентина.  Он давал по одной розе каждой девушки, у которой, как он наверняка знал, не было своего Валентина. Он знал, что каждая девушка должна почувствовать себя особенной. Я была одной из этих девушек.  Мы женаты уже 3 года.  Он дает мне надежду.

Я поехал в Африку для того, чтобы построить школу Опры и увидел мальчика, сидящего в одиночку.  Я подошел и дал ему половину своего бутерброда, и он убежал.  Тайно следуя за ним, я стал за угол и увидел, как он разламывал его на маленькие кусочки и делился им со своим классом, состоящим из 20 детей.

Моя подруга потеряла отца в этом месяце.  На школьном шоу талантов она пела песню в его честь.  Когда она начала плакать и не могла больше петь, больше, чем половина зала поднялась и пела песню вместе с ней, помогая ей закончить.

Я ехал в автобусе, когда бездомный сел на сиденье возле меня.  Он увидел, что я смотрю на букет цветов, которые он держит, и сказал, что это для его жены, потому что у нее сегодня день рождение.  Когда он сошел с автобуса, он пошел на кладбище и положил цветы на могилу своей жены.  Любовь, которая никогда не умирает, дает мне надежду

Когда я с ним разговаривала по телефону. он сказал что то милое , от чего я улыбнулась и замолчала. Потом он сказал.- А я слышал как ты улыбалась. меня это так удивило. И чувство такое. Даже не описать. Он дает мне надежду. Даже не расстоянии, Мы любим Друг друга!

Моя мама, увидев женщину, просящую милостыню у магазина, подошла к ней со словами «Бог вас любит». Так они познакомились, оказалось у этой женщины очень тяжелая жизнь, нет никаких документов и ночевать ей приходится у чужих людей, которые отбирают у нее все деньги, которые удается собрать за день и пропивают их.Моя мама почти целый год помогала ей восстановить документы, чтобы получить место в центре для инвалидов и пенсию, и на это время приютила эту женщину у нас.Бесконечная доброта и бескорыстность моей мамы дают мне надежду.

Мы познакомились в интернете и вместе уже два года, но живем в разных городах. Встречаемся раз в месяц, ездили в маленькие путешествия. Постоянно общаемся в джаббере, по телефону, смсками. Однажды вечером разговорились, и я призналась ему, что каждый вечер говорю громко в темноту: «Спокойной ночи, любимый». А он ответил, что всегда так же желает мне спокойной ночи, воображая, что я сплю рядом. Это совпадение меня так удивило, что я расплакалась от счастья и любви. Это даёт мне надежду на то, что наша любовь будет вечной и счастливой.

Много лет назад я любила одного человека, эта была первая любовь. Мне было 16 лет. Мы очень любили друг друга. Когда я узнала что беременная, он от меня ушел, сказал не готов. Я родила дочку Евгешку. Когда ей было 3 годика я познакомилась с замечательным человеком Евгением. Когда Евгений пришел к нам домой, моя дочка его встретила и сказала: папа, где ты был, я тебя уже 100 лет жду!! Он её обнял и сказал: прости доченька, задержался. Они друг друга безумно любят и мы уже вместе 4 года. Такая любовь даёт мне надежду.

Произошло то,что заставило посмотреть на мир по-новому.31 декабря,я стояла на улице и ждала своего друга.Голова была забита мыслями о подарках,о том где и как провести Новый год.Меня кто-то дернул за рукав моей белой шубки,я обернулась и увидела маленького мальчика.-»Я узнал тебя.Ты-снегурочка!».Я присела перед ним и он сказал:»В этом году у меня родилась сестричка-Маша,передай пожалуйста Дедушке Морозу «спасибо»,за то что он исполнил мое желание, но у меня есть еще несколько,я очень хочу чтобы мой папа выздоровел,приехал из больницы и встречал Новый год с нами,чтобы мама перестала плакать,а Маше Дедушка подарил куклу, как у Евы Марковой.Ты всё обязательно передай.Спасиботебе,Снегурочка.»…мальчик ушел,а я так и осталась сидеть…Чистые и светлые мечты,дают мне надежду.

Только сегодня я узнал об истинной причине смерти моих родителей. Они умерли когда мне было 9. Когда у нашей машины отказали тормоза, и мы вот-вот врезались в другую машину, они попытались спасти меня. Их тела были обнаружены, охватывающие меня с двух сторон, пока я лежал без сознания. Их неизмеримая любовь дает мне надежду.

3 дня назад мой лучший друг умер. 2 дня назад я узнал, что он стал донаром органов. 1 день назад я услишал, что 9-ти летний мальчик стал обладателем его сердца. Сегодня я встретился с тем 9-ти летним мальчиком. Он сказал мне, поскольку у него сердце моего лучшего друга, теперь он может быть моим лучшим другом. Мой лучший друг дает мне надежду.

Сегодня в Макдоналдсе видела бездомного с большой кружкой денег. Думала, он пришёл купить себе еды. Но он высыпал всё в копилку для пожертвований на благотворительность. Человек, у которого ничего нет, умудряется что-то отдавать другим. И это даёт мне надежду.

Работаю в магазине женской одежды. Сегодня заходила пара, муж и жена. Он подробно описывал ей каждую вещь, потом заводил в примерочную, сам одевал, рассказывая, какая она красивая в каждой из одёжек. Женщина была слепа. Настоящая любовь побеждает любые обстоятельства.

Я был в зоомагазине, выбирал щенков. Во время кормежки все щенки как можно скорее бросились к еде, каждый хотел урвать себе как можно больше. Но был один еще очень маленький щенок, он забился в углу, зная, что ему все равно не удастся протолкнуться. Самый здоровый пес пошел к кормушке, набрал пищи, подбежал в угол к самому маленькому и положил еду рядом с ним. Животные дают мне надежду.

Сегодня в нашей школе было “Кем я хочу стать, кода вырасту”. Маленькая девочка, немногим старше шести лет, оделась как врач. Она сказала, что станет врачом и найдет лекарство от рака. Почему? Чтобы больше ни одна мама не умерла от рака. Дети-они дают нам надежду.

Глазами США:

Французкая версия:

Глазами немцев:

Итальянский вариант:

Болгарский:

Не будешь делиться, так и останешься одноклеточным.

Будущее тревожит нас, а прошлое нас держит.Вот почему настоящее ускользает от нас.

Мало поспал — это когда спросонья берешь кружку, с недопитым ночью чаем, а она… еще теплая!

Мир сошёл с ума: евреи воюют, немцы борются за мир, а русские искореняют пьянство.

Как я выбираю мужчин? Говорю: — умные налево, красивые направо. Кто замешкается тот и мой:)

Все-таки слово “учеба“ не зря имеет такой точный и определяющий суффикс.

Вот если честно мне всегда было интересно, кто определяет в рекламе что корм для собак стал вкуснее?

Пашу так, что аж лошади оборачиваются!

Всю бы ту лапшу, что мне на уши вешали, да в голодные страны…

Большинство врачей в мире считает алкоголизм болезнью, но ведь ни одна с…ка не выпишет больничный.

Перейти до статті

Мы извлекаем энергию отовсюду. Когда мы едим, то извлекаем энергию, чтобы питать наши клетки. Мы вдыхаем воздух и через дыхание получаем энергию солнца, планет, растений и всего живого. Когда мы о чем-то усиленно и продолжительно думаем, то большое количество энергии и информации накапливается в наших мыслеобразах.

Пусть в твоей жизни не будет чёрных полос

Наступает момент, когда количество энергии достигает критической массы, мыслеобразы начинают жить своей жизнью, притягивая события и обстоятельства, о которых мы думали, мечтали или, наоборот, которых опасались. Мыслеобразы реализуют программу, заложенную в них нашими мыслями, и эта программа ведет нас за собой. Как по волшебству открываются пути и возможности для реализации наших планов.

Чем больше энергии мы заложили в мыслеобраз, тем активнее и точнее он будет реализовываться.
Энергия мысли может созидать, а может и разрушать.

Если человек думает о проблемах, трудностях, неудачах, болезнях – он притягивает к себе все это.
И, наоборот, думая позитивно, представляя в мыслях желаемый конечный результат, подолгу размышляя над ним, мы делаем его все более вероятным благодаря позитивному мышлению. А если мы при этом и сами будем предпринимать активные действия, прилагать усилия для осуществления наших целей, то успех нам обеспечен. Энергия наших позитивных мыслей привлечет к нам нужные обстоятельства и удачу. При позитивном мышлении накапливаются положительные эмоции, нас охватывает воодушевление, бодрое настроение, уверенность и радость в предвкушении победы.

Если мы хотим быть здоровы, успешны, удачливы, привлекать радость и счастье в свою жизнь, то должны научиться мыслить в позитивном ключе.

От качества наших мыслей зависит наше здоровье, внешний вид, настроение, эмоции и чувства.
Чтобы научиться мыслить позитивно, надо научиться управлять своими мыслями. Это, конечно же, нелегко. У всех у нас бывают минуты отчаяния, грусти, недовольства. Если мы «зацикливаемся» на проблемах, трудностях, неудачах, болезнях, то получаем все это в еще больших количествах.
«Наше благополучие зависит от качества нашего мышления!»

Почему позитивные мысли притягивают все хорошее, а негативные – плохое?

Все сводится к простому энергообмену. Если наши мысли, слова или поступки несут в себе негатив, то ее величество Жизнь отвечает нам тем же. А добро в мыслях – позитивное мышление, поступках и словах порождает Добро в жизни.

В последние годы эта тема получила широкое освещение в средствах массовой информации. Часто пишут об этом и в медицинских изданиях. Многие медики считают, что наши мысли, наше сознание управляют телом, поэтому сознание, настроенное позитивно, будет способствовать здоровью тела, а частые негативные мысли приводят к болезням.

Также установлено, что чувство озлобленности оказывает вредное воздействие на организм, приводя к учащению сердечных ритмов, сужению артерий, и в конечном итоге к заболеваниям.

Чувство благодарности, любви, наоборот, приводит к тому, что сокращения сердца становятся более регулярными – оно работает лучше. Повышается и уровень иммуноглобулина «А», который защищает наш организм от инфекций и болезней. Чувство благодарности к своему организму, к своему телу – улучшает работу внутренних органов человека.

Даже клетки тела «знают» наши мысли. Ученые с помощью электроники отслеживали поведение клеток человеческого тела, регистрируя, как позитивные, так и негативные реакции на человеческие мысли и действия.

Роберт Стоун в своей книге «Жизнь без ограничений» пишет о таком исследовании, которое провел Клив Бэкстер, один из лучших в мире специалистов по детекторам лжи. Клетки тела человека помещали в раствор, в который вставляли электроды регистрирующего прибора. Человека отправили гулять среди нищих и бездомных в бедный квартал города. При этом его действия снимали скрытой камерой. Пока юноша был спокоен, приборы показывали слегка волнистую кривую. Когда же испытуемый испугался, повстречав бездомного с угрожающей внешностью, его клетки, находившиеся на расстоянии нескольких километров, отреагировали отрицательно. Самописец зарегистрировал мощный отрицательный выброс. Как только он послал своим клеткам сигнал симпатии, тут же перо самописца начертило острый положительный пик.

Клетки нашего тела знают наши мысли! Чем лучше и добрее мы думаем о своем теле, чем больше благодарны ему, тем активнее наши клетки, наше тело отзываются на наши позитивные мысли, помогая нам быть здоровыми.

Следовательно, положительные мысли способствуют телесному здоровью, отрицательные – наоборот.

Наша манера разговаривать тоже может влиять на наше здоровье. Если мы часто прибегаем к негативным утверждениям относительно частей нашего тела, то при определенных условиях эти утверждения могут сбыться. Например, утверждения типа: «У меня от него шея болит», «Меня от нее тошнит», «Это разбивает мое сердце», «Что-то меня ноги не держат» – не пойдут на пользу ни нашей шее, ни нашим ногам, ни нашему сердцу.

Нам следует выражать любовь к нашему телу и, в особенности, к тому органу, работа которого нарушена.

Недавно врачи одной из клиник США провели эксперимент, в котором участвовали люди с переломами ноги. Часть больных в процессе лечения нежно обращались к своей ноге, просили мысленно у нее прощения, выражали ей любовь. При этом они мысленно «наблюдали», как перелом срастается в ускоренном темпе. В результате у этих больных выздоровление наступало в среднем на 35 процентов быстрее. Такой же подход можно применить и к любому другому органу тела.

Наши мысли способны помочь врачу нас исцелить.

Попробуйте выполнить следующее упражнение.

Расслабьтесь и представьте себе свой больной орган. Думайте о нем с любовью. Попросите у него прощения. Возможно, это вы немножко виноваты, что он заболел. Представьте себе его бесперебойно функционирующим и здоровым. Вы «увидите», как он откликнется на ваш мысленный образ. Выразите искреннюю к нему любовь и поблагодарите за хорошую работу.
Желаю всем только позитивных мыслей и здоровья!

Наталья Червинская

Ссылка на материал

«А что есть реальность?» Каждую секунду в мозг человека поступает 400 триллионов бит информации из мира. Представляете, какая цифра! Но до нашего сознания доходит всего лишь около двух тысяч бит. Почувствуйте разницу!

Есть в квантовой физике важная проблема – проблема Наблюдателя. На физфаках ее демонстрируют первокурсникам и вводят их в ступор.

Представьте, что у вас в груди – мощный реактор по производству энергии счастья. Попробуйте мысленно его запустить и «облучить» все вокруг этими светлыми волнами. Мысль материальна – вы увидите, как преобразится мир. Парадокс: если вы излучаете энергию счастья, люди вокруг стремятся ее увеличить. Вам начинает больше везти, а приятные неожиданности становятся нормой. Если вы излучаете энергию несчастья и разочарования в жизни, то все вокруг будут стремиться добавить вам горестей.

Стратегия: прислушайтесь к себе и поймите, какие ОЩУЩЕНИЯ вы хотели бы получить в итоге. Это главнее. Примитивный пример: вы решили, что хотите ванильного мороженого. Начали есть и остались разочарованы. Но когда желаете ощущений, перед вами возникает решение, о которым вы сами бы и не подумали. В нашем примере достаточно хотеть получить удовольствие от чего-то вкусного. И вот вы уже оказываетесь на фуршете, где вас кормят десертом, о существовании которого вы раньше не подозревали.
Удачи Вам и Благосостояния!

Ссылка на материал

Вчера на протяжении нескольких часов самый популярный сайт Рунета  Вконтакте.ру был недоступен, что породило массу слухов и волнений . За это время появилось много шуток на другом уже всемирно популярном мини-блоге Twitter. Вот некоторые из них

Осьминог Пауль выбирает Facebook!

Twitter о Вконтакте

25 июля объявлен Днем Независимости от ВКонтакте

—

Официальный спонсор падения ВКонтакте — www.facebook.com.

—

Миллионы школьников по всей России судорожно переводят фразу: «Service temporary unavailable. Please try again later.».

—

Люди выходят на улицы, освобожденные от ВКонтакте. Многие очень удивляются существованию неба и облаков!

—

Президент объявляет 3-дневный траур по случаю падения ВКонтакте.

—

После воскрешения контакта ВКонтакте перепишут БИБЛИЮ!

—

Dear foreigners! VKontakte is the name of the Russian God of Rain, and we all are calling him to save us.

—

У меня ВКонтакте остались друзья, а у кого-то жена и дети

—

ВКонтакте умер и половина CНГ внезапно поняла, что ей нечем заняться.

—

У кого ВКонтакте заработал, покормите мою корову!

—

ВКонтакте сломался, время найти список заданных книг на лето.

—

VKontakte is the name of new Russian nuclear bomb.

—

Бегите, люди, вы свободны от рабства на фермах!

—

Новые тренды: теперь Россия в мире ассоциируется не с водкой и балалайкой, а с дождем и ВКонтакте.

—

Что за массовая истерия по поводу ВКонтакте? Давно его закрыть пора! Жалко только, фотки с профайла сохранить не успела…

—

На улицах стали появляться белые, не загорелые люди! В магазинах они требую продать им еду за голоса! ВКонтакте отрубили?

—

Где-то за стеной слышен звериный вой соседей. Во всхлипываниях явно слышится слово ВКонтакте. Боюсь выходить из квартиры…

—

A new era! Russian will rule the world with the help of a secret weapon codename vkontakte.

—

Десятки тысяч людей вышли на Красную Площадь, скандируя: «ВКонтакте! ВКонтакте!». Кремль пока не отреагировал.

—

Рейтинги Russia Today выросли в пять раз в связи с экстренным репортажем о падении vkontakte, США высылает гуманитарую помощь.

—

Отсутствие vkontakte приобретает характер национальной трагедии. Более 150 тысяч человек лишилось работы (спам-рассылки).

—

Главы дружественных государств выразили соболезнования России в связи с утратой vkontakte и 17.000 самоубийств.

—

Обама выступил с официальным заявлением, опровергнув причастность спецслужб США к недоступности vkontakte.

—

Мобильные операторы зафиксировали рекордное число мата в разговорах, vkontakte так и не заработал.

—

«Одноклассники» сегодня получили больше регистраций, чем за всё прошлое существование.

—

Паника охватывает русские столицы, первая волна мародерства прокатилась по Бутово и Химкам. Людям не нужен мир без vkontakte.

—

20% московских офисов сегодня перевыполнили план работ на месяц вперед. В остальных vkontakte был заблокирован и раньше.

Партия «За Единый ВКонтакте», организованная час назад в ЖЖ, успела набрать полтора миллиона членов. Планируются митинги.

—

Освобожденным от vkontakte школьникам не хватает свободных мест под подъездами для распития пивасика, зафиксированы тысячи драк.

—

Потребление пива по стране за полчаса отсутствия vkontakte выросло на 115%. Очереди из школьников пугают кассирш супермаркетов.

—

По стране объявлено военное положение. Власти опасаются агрессивных действий несовершеннолетних в связи с недоступностью vkontakte.

—

ВКонтакте недоступен. Ровно через 9 месяцев будет пик рождаемости.

—

Vkontakte упал в поддержку госпрограммы повышения рождаемости.

—

Vkontakte ВОСКРЕС!

—

Блин, у меня в контакте пропали все подарки! Что такое – собственность воруют!

——————————————————————

Вот пожалуй и все, если у вас есть что то в этом роде, то пожалуйста в комменты!

Возможное время возобновления работы ресурса неизвестно. Ресурс может быть также заблокирован навсегда.

НО! СЛЕДУЕТ ЗАМЕТИТЬ. Домен же остается открытым по-прежнему. И скорее всего на его работу не может повлиять российское законодательство.
Информация, выданная о домене vkontakte.ru:

—————————————————
WHOIS : vkontakte.ru

% By submitting a query to RIPN’s Whois Service
% you agree to abide by the following terms of use:
% http://www.ripn.net/about/servpol.html#3.2 (in Russian)
% http://www.ripn.net/about/en/servpol.html#3.2 (in English).

domain: VKONTAKTE.RU
nserver: ns2.vkontakte.ru. 93.186.224.100
nserver: ns3.vkontakte.ru. 93.186.238.24
nserver: ns4.vkontakte.ru. 93.186.239.253
state: REGISTERED, DELEGATED, VERIFIED
org: «V Kontakte» Ltd.
phone: +78124932484
fax-no: +78124932484
e-mail: lev@vk.com
registrar: RUCENTER-REG-RIPN
created: 2006.10.01
paid-till: 2010.10.01
source: TCI

Last updated on 2010.07.25 18:35:46 MSK/MSD

————————————–

То есть из этого следует что возобновится из серверов другой страны, или даже новых серверов в самой России. Возможен также вариант полного(или приближенно полного) возобновления, который я считаю самым вероятным, поскольку в любом «уважающем себя» веб-проекте разработчики делают бэкапы ресурса, что означает периодическое копирование всех имеющихся данных на отдельный носители, которые сохраняются и не принимают участие в работе ресурса. Но здесь разумеется есть одно НО: проект огромен, и для этого потребовалось бы огромное количество ресурсов. Данных о которых я увы не имею, поэтому могу лишь предполагать.

—————————-
Внимание, появилась информация, что это всего лишь слухи о закрытии Вконтакте. Только что общался с одним из специалистов, сказал что там авария: то-ли выключили электричество, то-ли крушение одного из ключевых серверов.
—————————-

19:02
—————————-
Возможная причинина закрытия Вконтакте: проигрыш в суде ВГТРК

——————————————————————————
19:07:
Из дневника пресс-секретаря Вконтакте Владислава Цыплухина:
# Информация про ГУВД – глупые слухи. Но я не против, если вы выведите #vkontakte в тренды. 24 minutes ago via Echofon

# Часть серверов при переходе на дизель была перезагружена. Сейчас все вернется #vkontakte 29 minutes ago via Echofon

# Ленэнерго перестало подавать электричество из-за сбоя 35ой подстанции #vkontakte 30 minutes ago via Echofon

# Ребята ВКонтакте сейчас вернется. Вижу ваши сообщения. about 1 hour ago via Echofon

Как видим сервис все еще недоступен!!!

——————————–
19:37:
Вконтакте по прежнему недоступен, но пресс-секретарь Вконтакте.ру Владислав Цыплухин не теряет чувство юмора и пишет в своем блоге:
- У меня vkontakte остались друзья, а у кого-то жена и дети.ВКонтакте стал мировым трендом.
- Качественный сбой электричества
Как видим сервис все еще недоступен!!!

——————————————————————————
19:45:
Service temporary unavailable. Please try again later. – Именно такое сообщение появилось на Вконтакте.ру
И это дает надежу что в ближайшые пару часов сайт востановит свою работу. Я как вэб-разработчик утверждаю, это сообщение выдает сервер уже самого ресурса, тобишь МВД скорее всего ресурс не закрыло.

——————————————————————————
20:46:
Один из сотрудников Вконтакте.ру сообщил мне, что ресурс возобновит работу к 22:00. Причина отключения не смог/не захотел указать.

——————————————————————————-
21:05
Один из сотрудников Вконтакте.ру (не тот, о котором идет речь в предыдущем посте) сообщил мне, что сейчас идет запуск резервных мощностей и было подключено несколько вышедших из строя серверов.
Причина отключения: отключение электропитания и дополнительных аварийных акамуляторов датацентра. То есть часть серверов осталась работать и было принято решение сбрасывать сообщения с каждого клиентского сообщения, потом начали выводить сообщение о временной недоступности.
Это значит что некоторые пользователи могут попасть на Вконтакте.ру, а другие нет, потому что ограниченных ресурсов не хватит на всех
На вопрос: когда восстановится полноценная работа: в течении часа-двух
——————————————————————————-
21:17
Недоступно еще несколько сайтов с датацентра Вконтакте:

http://userapi.com/

http://demotivation.ru/

И некоторые другие

——————————————————————————-
21:32
Я нашел один из рабочих серверов Вконтакте.
Его адрес 93.186.226.5.
Адрес в вашей строке запроса изменится на vkontakte.ru
После этого можно писать vkontakte.ru
Стабильная работа возможна при небольшом наплыве пользователей.

——————————————————————————-
22:15
Сайт Вконтакте.ру возобновил полноценную работу, это показала проверка мною серверов
Вконтакте заработал
Поздравляю всех пользователей контакта с возобновлением работы. Как видите информация о закрытии МВД не подтвердилась, имело место отключение электричества в датацентре!

——————————————————————————-
23:01
Сообщения пресс-секретаря Вконтакте:
http://twitter.com/tsyplukhin

——————————————————————————
7:00 (26 июля):
Вконтакте заработал стабильно, сбоев в работе не наблюдается. Как сообщил мне один из сотрудников сервиса: причина как упоминалось выше: отключение электроэнергии, сегодня несколько представителей компании начали «выяснять отношения» с Ленэнерго.
Генеральный директор Вконтакте.ру Павел Дуров в блоге попросил извенение за произошедшое (http://vkontakte.ru/blog.php?nid=132)

Приношу свои извинения всем, кто в минувшее воскресенье в течение пары часов не мог попасть на свои страницы, – произошла авария на подстанции, которая обеспечивала электричеством сервера ВКонтакте.

Пока наши системные администраторы трудились, чтобы быстро устранить последствия аварии, мы с разработчиками, подарившими сайту подсказчик и список посещаемых страниц, готовили к запуску новый сервис.

На этой неделе нас ждет еще несколько новых сервисов. Мы намерены делать ВКонтакте лучше с каждым днем (даже если теперь он будет работать исключительно на солярке).

В контакте с Вами,
Павел Дуров

О новой поступившей информации буду сообщать в своем блоге!!!

http://userapi.com/

http://demotivation.ru/

И некоторые другие

Более подробно на http://blog.nikemax.net/archives/190

Более подробная информация: http://blog.nikemax.net/archives/190

Более подробная статистика, которая включает версии:

Ну и динамика изменения популярных браузеров:

Internet Explorer


Mozilla Firefox


Chrome


Safari


Opera

Із нагоди нещодавнього відзначення 20-річчя падіння Берлінської стіни Радіо Свобода запросило до розмови Євгена Марчука, колишнього голову СБУ, колишнього Прем’єр-міністра України, який тривалий час працював у структурі КДБ.

Пан Марчук багато розповів про зміст архівних документів, котрі зберігалися в Комітеті державної безпеки. При цьому він зауважив: «Це, до речі, ексклюзив – цього я ще ніде нікому не говорив. І я не чув, щоб ще хтось про ці деталі розповідав».

– 20 років падіння Берлінської стіни. Пане Марчук, що Вам пам’ятається з цього часу? Чи пам’ятаєте Ви, які були у Вас перші реакції, може, перші якісь побоювання чи якісь сподівання? Які думки у Вас виринули, коли Ви усвідомили, що цей великий символ комунізму, розподілу Європи перестав існувати?

– До падіння Берлінської стіни, дякуючи Горбачову, саме дякуючи йому, я це знаю точно, почалися дуже серйозні і глибинні процеси в КДБ.

Я тоді працював начальником полтавського управління КДБ, буквально декілька місяців, а до цього я був начальником інспекції КДБ УРСР, дуже добре пам’ятаю, як розпочалися крупні діла, які ініціював Горбачов, тому що мені приходилося тоді бути на нараді в Москві і особисто все це чути, які не просто імпульси, а які вказівки йшли від Горбачова щодо початку процесу реабілітації жертв репресій.

Це була для переважної більшості людей, які працювали в тій системі, дуже величезна несподіванка. Але треба сказати, що вона з часом набула такого розмаху у всій системі (я буду говорити про КДБ України), на яку ніхто й не сподівався.

І коли цей процес дозволив не тільки керівникам найвищого рівня заглянути в архіви, не просто в архіви, а в архіви, які були пов’язані з репресіями, і потримати в руках так звані кримінальні справи чи просто справи, які назвати «справою» було важко, де 5 сторінок донос, допит – відмовився, другий допит – із усім погодився, вирок – розстріл. Навіть де похований, не було інформації.

Чи інші. Такі, наприклад, як справа Єфремова – СВУ, де більше сотні томів.

І цим всім прийшлося займатися переважній більшості працівникам КДБ молодшого і середнього віку. І підписувати документи по реабілітації, а це значить, що й читати їх для передачі в суд, цим займався верхній поверх КДБ УРСР.

І коли ця система, а це живі конкретні люди, я не беру фанатиків, які бувають в кожних системах, були й фанатики в системі КДБ, я маю на увазі фанатики-захисники радянського ладу… А коли молоді люди і люди середнього віку, які працювали тоді, взяли в руки ті справи і побачили, які жахи, які фантасмагоричні, страшні явища відбувалися в той час, то це справило дуже серйозний вплив на значну частину працівників КДБ.

Я це знаю точно, тому що я коли був начальником інспекції, я відповідав за організацію реабілітації…

– Пане Марчук, це все, власне, зацікавлення, це бажання ознайомитися з тими архівами, виринуло внаслідок падіння Берлінської стіни?

– Ні, воно почалося трошки раніше.

Але чому я так кажу? Я хочу підвести до тієї думки, яка для значної частини людей, яких я знаю, з якими я спілкувався на той час, а я не був тоді ветераном, я тоді був десь в середній ланці, то цей процес, який дозволив ознайомитися з такими архівними матеріалами, до яких раніше доступу не мав ніхто, окрім тільки трьох осіб в системі КДБ…

Колишній Секретар ЦК КПУ, а згодом Президент України Леонід Кравчук спілкується з Євгеном Марчуком

– А хто це був?

– …він підготував розуміння того, що потім сталося, як падіння Берлінської стіни.

У крайньому разі я можу сказати щодо себе і чималої частини працівників, з якими мені доводилося контактувати, це не було великою драмою, трагедією, яка, я от бачу, в багатьох інтерв’ю, в тому числі і російського керівництва, що це була «катастрофа». Ще ж до розпаду СРСР було десь два роки!

З другого боку, це було зрозуміло, що це був такий ефект доміно. І в самій системі (ну, я не буду говорити про всю КДБ, а в тій частині, з якою мені доводилося контактувати), було сприйнято по-різному.

Начальник управління КДБ мав щоденні контакти з керівництвом області: з першим секретарем обкому партії, з головою облвиконкому, головою ради, не кажучи вже про більш низькі рівні, то я скажу, що для партійних функціонерів, майже для всіх, я маю на увазі обласного рівня, це, звичайно, був шок, це було явище, яке вони просто не розуміли, не могли його сприйняти. Навіть ті, я сказав би, які не були придуркуватими політичними функціонерами.

Наприклад, перший секретар обкому партії Полтавської області, такий був М’якота. Я його не відношу до таких придуркуватих. Він був людиною своєї системи, він був активний захисник і ладу, і партії, але він був виходець із Полтавщини, сам аграрій, довго працював на селі і так далі. Для нього це була «катастрофа» незрозуміла.

Ситуація була така, що щось пояснювати першому секретареві обкому партії, що, знаєте, це таке явище.., то це було неможливо, тому що, по-перше, це не сприймалося б, а з другого боку, відверто кажучи, – треба було ще й самим глибоко осмислити, як стрімко буде розвиватися ситуація, обставини.

Адже ця подія в якісь мірі кореспондувалася і з внутрішньою українською ситуацією. Згадаймо, що це 1989-й, на порозі 1990 рік. Що вже починалося? Вже менше, ніж через рік – Декларація про державний суверенітет.

Тобто, кореспонденція вже була в якісь мірі. І безумовно, я назвав би такий процес як процес бурхливого осмислення, переосмислення і прогнозування. Адже ті, хто працювали, я себе відношу до тих працівників, які розуміли, що за сила і що за могутність в центральній системі і політичній, і у військовій. Я маю на увазі СРСР.

– Пане Марчук, а що Ви особисто думали?

– Вже в цей час відбувалися бурхливі явища в середині країни і з ними приходилося зустрічатися. Було зрозуміло, в крайньому разі я можу сказати, що і для себе, але знаю, що й для багатьох, із ким я контактував, – що насувається якийсь серйозний глибинний процес.

Я, наприклад, розумів, що в Східній Німеччині стояло одне з найбільших військових угруповань СРСР. Я добре знав, що в Україні базувався другий так званий ударний ешелон.

Тобто, Східна Німеччина і взагалі Східна Європа – це було так зване перше ударне угруповання на випадок військового конфлікту Варшавського пакту і НАТО. І я розумів, яка гігантська військова машина стоїть поперек цього всього. Поперек явища, яке ми зараз називаємо «падіння Берлінської стіни».

Я знаю, що дуже багато не розуміли Горбачова. Горбачов мені подобався. Не тільки мені, багатьом подобався. Ще далеко до паління Берлінської стіни, починаючи з його перебудови і так далі. Але коли відбулося падіння стіни, була тривога, чи витримає він, чи це є гра якась.

Інформації було не так багато по лінії державного інформування. Взагалі в системі і КДБ, і партійній дуже багато йшло таких пояснювальних інформаційних потоків щодо тих чи інших якихось кроків чи рішень вищого керівництва. Цього, правда, при Горбачові більше стало.

Але коли, я пам’ятаю, відбувався цей процес падіння стіни, особливо на другий, на третій день… такої інформації не було. Хоча по лінії всіх органів і партійних, і силових мала б піти маса інформації, пояснюючи, що це таке за явище, чому воно відбулося, що і кому треба робити, які орієнтировки, які вказівки.

Я не пам’ятаю, щоб були такі централізовані вказівки. Можливо, вони десь йшли по дуже високих рівнях. Але як мені здається, виходячи з того, що я потім взнав, не було такої інформації. І це трохи сіяло тривогу у тому смислі, що, ну, а раптом після цього будуть якісь заходи по протидії, особливо військового характеру.

Але це продовжувалося не так довго. Я думаю, десь так тижнів два. Коли вже було видно, що процес пішов далеко і…

– І дороги назад вже немає.

– Коли «Штазі» була захоплена, коли пішло вже вилучення матеріалів і так далі, тоді мені стало зрозуміло: ні, це вже процес незворотній.

Я мав контакти і з військовими керівниками. Я маю на увазі, що на той час це була Полтава, але там же біля Полтави велика база військово-повітряних сил, де базувалися стратегічні бомбардувальники Ту-22 М, носії ядерної зброї. І військові досить довго не могли зрозуміти, в крайньому разі командир цієї частини…

Мені з командиром приходилося бачитися. Він молодий чоловік, типовий військовий, зовсім не політичний функціонер. Ясне діло, він вихований у цій системі, але нормальний, розумний чоловік. Він дуже довго не міг зрозуміти, не зрозуміти, а змиритися з тим, що відбулося.

А оскільки по лінії військових у них були свої контакти, і у зв’язку з цим, що військовим частинам вже поступала команда готуватися до передислокації, то я знаю, що серед військових ця тривога довше трималася, а з другого боку, не сприйняття цього кроку.

Крок який мається на увазі? Крок такий, що Горбачов по суті дав добро.

– Віддає Східну Європу, так би мовити.

– Та навіть не стільки Східну Європу… Тоді ще не всім було зрозуміло, що це символ. Ті, хто працювали з аналітичною інформацією, хто повсякденно знаходилися в такому аналітичному процесі, то тим було зрозуміло.

Оскільки мені доводилося і до цього займатися багато аналітикою, то мені було зрозуміло, що це крупне явище, яке дає, я вже назвав це «ефектом доміно», що за цим має послідувати серйозний подальший процес. Але ще не зовсім було зрозуміло, що це буде за процес.

І мене особливо тривожило більше те, що військові дуже жорстко не сприйняли цей крок. Дуже жорстко.

Тому ця їхня тривога в якісь мірі інфікувала й мене цією тривогою.

– Пане Марчук, Ви сказали, що цьому молодому військовому чоловікові було дуже важко з тим помиритися. А що Вам допомогло змиритися з тим феноменом?

– Це колись Кравчук по-своєму сказав. Він там навіть мене згадав. Кравчук, коли він працював в ЦК партії ніколи не сприймав, і що був Голодомор, і так далі, та й не тільки це, поки він не ознайомився з архівними документами.

Знаєте, в системі КДБ були колосальні архіви. Але система була побудована таким чином, що я вперше потрапив до архіву, тобто я зайшов в архів тільки… Зайти в архів міг працівник – що там тобі треба з’ясувати, такий стандартний листочок, пишеш яка тобі потрібна конкретна інформація, але дуже точно. Має твій начальник один підписати, другий підписати.

Потім ти з цим папером приходиш в архів, відкривається віконечко, ти його туди віддаєш. Там дивиться працівник, що там і так далі. Потім каже, чи через годину, чи через день, залежно від того, що то за запит, прийдеш і тобі буде дана відповідь.

Тоді не було ще так розвинуте ксерокопіювання – або виписка, або тут же подивись, прочитай з такої-то по таку-то сторінку, зроби виписки, але виписки зареєструй і так далі.

І я коли став начальником інспекції, я вперше зміг зайти в архів. Зайшовши в архів із архіваріусом, такий вже похилого віку чоловік. Ми так пройшлися. І я дивлюся…. «Справа СВУ». Чому я її згадав. Десь так приблизно метрів 5 у висоту стелажі такі і метрів 15 у довжину. Коробки такі сантиметрів десь 30 на 40 і товщиною сантиметрів 15. У тих коробках або довідки, або папери, або справи.

Я беру і відкриваю одну з них, а строга досить була дисципліна взагалі в архівній справі, там був такий порядок, який діяв весь час, коли хтось, конкретна людина справу якусь бере і відкриває, то він має зробити тут же в цій справі такий листок: хто, коли, з чийого дозволу відкривав цю справу, чим цікавився, які зробив виписки і за яким номером виписка на кількох сторінках зареєстрована.

Я відкриваю першу десь так на рівні плеча одну коробку, а там перелік осіб, які відкривали – ніхто. Дивлюся, що там? А там листи. Єфремов, крупний вчений, у нього був величезний особистий архів. І я дивлюся – лист Івана Франка рукописний.

Я чому саме про нього згадую, тому що у мене в інституті викладачем був професор Л. Ф. Стеценко, який читав 19-те століття української літератури, він по Франку був спеціаліст.

Леся Українка, Нечуй-Левицький… Я, як кажуть, ледь не втратив свідомість. Я звідси це можу взяти? Архіваріус говорить: ні, ні в я кому разі.

Немає обліку, що знаходиться там. Але є листок, хто відкрив, коли і хто ознайомився.

– Так що фактично архіваріуси не знали точно, що знаходиться в тих архівах?

– 100 відсотків… Ні, облік весь був. Наприклад, «Справа СВУ». По цій справі Ви ж знаєте, що там не один Єфремов, там було більше, ніж 20 осіб.

Більше того, я коли вже за другим чи третім заходом цією справою зацікавився і потім, коли показав Стеценкові, своєму викладачеві, а він тоді працював в Інституті літератури, він, бідолаха, аж затримав подих. Каже, що я всього Франка знаю і не тільки я, а немає десь 12 днів життя Франка, не вивчені, а якраз там один із тих листів…

Але чому я згадую? Разом з тим всі майже газети, які виходили в той час, також у великих коробках. В той час газети тогочасні на перших сторінках мітинги, «смєрть ізмєннікам» і такі інші речі. Тобто, «обществєнность» підтримувала вирок по справі СВУ. Десь коробок таких 3 чи 5 із газетами, які свідчать про те, що громадськість нібито підтримувала вирок.

Ну, звичайно, там була і суто кримінальна справа, а це все те, що вилучили у нього під час обшуку, себто декілька вантажівок, але яке до кримінальної справи вже такого прямого відношення не мало, але воно є компонентом справи, тому ніколи нікому цього не повертали.

До речі, ми це все потім повернули, передали офіційно по відповідному протоколу в Інститут літератури. І не тільки по справі СВУ.

Так от, чому я так далеко розказую? Крім цього, мені ще довелося дуже багато чого потім тримати в руках. А процес почався не у 1989 році, а десь в кінці 1987 року. В нас було приблизно в Україні десь 1700 тисяч таких справ, які треба було переглянути. Було бажання в багатьох цей процес реабілітації перевести в таку компанійщину. Ну, наприклад, реабілітувати не просто одного Єфремова, а зразу однією постановою всіх.

Тут треба віддати належне… Горбачов? Не знаю, чи це Горбачов, але була команда: ні в якому разі не робити це компанійськи! По кожній особі робився такий аналітичний правовий висновок.

Вивчалася справа, робився висновок, підписувалася вся гірлянда керівництва від оперативного працівника, який це все робив, вивчав, на основі тогочасного законодавства, а потім вже з урахуванням вже подій, які на той час проходили, то вже за законодавством того періоду, кінця СРСР, робилися висновки, а справа за підписом начальника органу чи його заступника передавалася в суд, а суд реабілітував.

Це 100 відсотків були реабілітації. Оскільки були настільки очевидні і страшні речі, що так і хотілося: ну чому ж по кожному писати, тому що це ж 1700 тисяч? Але заборона була: ні, тільки конкретно і по кожній конкретній особі.

Я добре пам’ятаю, тому що вів не тільки я, а була така команда, щоб кожен вів облік, скільки він справ розглянув, по яких прийнято скільки рішень, своєрідна така статистика, тому що був даний термін із Москви за два роки закінчити по всьому СРСР, по Україні…

Потім виявилося, що за два роки не встигли і прийшлося ще десь на півроку протягнути.

Але оскільки термін був досить жорсткий, то треба було створити спеціальні підрозділи в системі КДБ, які так і називалися «відділ реабілітації». В них, як правило, залучали молодих працівників, які або тільки прийшли, або ще курсанти, або працювали 2-3 роки. І ті всі молоді люди протримали в себе в руках, не просто в руках, а йому треба було все прочитати, написати на папері висновок (тоді все писалося російською мовою) на основі тогочасного законодавства. Навіть на тогочасне законодавство особливо справи по «трійках» це були не законні…

Два очільника СБУ Євген Марчук і Валентин Наливайченко. Як відомо, колишніх у спецслужбах не буває

– Вдалося всіх 1700 тисяч опрацювати?

– Всі.

Цей процес ще супроводжувався такими досить непростими для виконавців речами. Наприклад, якщо залишилися родичі другого чи третього ряду, тобто діти чи онуки, і було вилучено…

По-перше, я сам особисто віддавав фотокартки батька, якого діти не бачили. По фотографії не пам’ятають, тому що коли його забрали, вони були ще в колисці. І більше ніхто ніколи й не побачив його. Дуже багато невідомо, де поховані і чи поховані взагалі.

І коли оці молоді люди потримали в своїх руках, перечитали… Приходилося мені особисто до 2-ї, до 3-ї, до 4-ї ночі читати, тому що це такі страхи, а з іншого боку, це такі серйозні документи історії, які були таким глибоким, серйозним впливом на особовий склад.

Я можу сказати про себе. Коли ти бачиш, що в ті лещата попадали, як правило, хоч трошки активні чи то в селі, чи то агроном, чи вчитель.

Пам’ятаю, як зараз, справу. Сторінок 7 чи 8. Агроном. Донос. В чому його звинувачували? Донос на нього за те, що він там доглядав за лісосмугою, а лісосмуга була на такому підвищені. Якщо ж стати знизу, коли заходить сонце, то він підстриг лісосмугу так, що це нагадує профіль Троцького. Навіть там рукою намальовано.

Допит. Ясна річ, що він там ніколи нічого і близько не робив цього…

Але ви розумієте, коли таку справу тримаєш в руках, а в тій справі всі дані на цього чоловіка. Агроном. Троє дітей. Якийсь там технікум закінчив. Нормальний, порядний чоловік. Ну, але активний. Він, може, десь там щось висловлювався.

До речі, я по цій справі навіть точно пам’ятаю, що там не було нічого, що він антирадянською займався діяльністю. Ні, оце лісосмугу підстриг так, що коли ввечері гнати корів з поля, лісосмуга на підвищені, а коли сонце заходить, то дуже добре видно контур лісосмуги – і оце, значить, профіль Троцького.

Я привів один приклад, а таких було десятки, тисячі.

Пам’ятаю інше, на західній Україні по Івано-Франківській області. Коли приїхала комісія НКВС з Москви , яка перевіряла райвідділ НКВС. Цей районний відділ 18 чоловік. Але це вже десь 1947 рік. Весь відділ звинуватили в порушенні законодавства і в незаконних репресіях та всіх розстріляли. Ну, майже всіх. Але репресії в Україні так і продовжувалися.

Тоді, коли я знайомився, мені було зрозуміло, що так заміталися сліди, тому що ті 18, скільки вони притягли, арештували, передали в ці лещата, я зараз цифру не пам’ятаю, але багато, декілька сотень.

І от коли молоді працівники, середня ланка це все перечитували, а коли в це втягнулися керівники… Я це особисто як зараз пам’ятаю, тому що це в робочому зошиті такому під грифом «Таємно» 62 тисячі за 3,5 роки. Це я особисто тримав в руках, читав і робив висновок. Я не кажу вже про те, скільки я підписав, тому що там як керівник підписував набагато більше

Це, до речі, ексклюзив – цього я ще ніде нікому не говорив. І я не чув, щоб ще хтось про ці деталі розповідав.

І коли доступ до архівів став можливий у зв’язку з реабілітацією для дуже багатьох працівників, я скажу, що не тільки падіння Берлінської стіни, а і ГКЧП……

Чому ГКЧП в Україні КДБ України не підтримав? Хоча начальником КДБ України, коли було ГКЧП, був Голушко Микола Михайлович із Москви присланий. Він, правда, етнічний українець, але він народився в Казахстані. Він також не був таким, як я їх називаю, «дурнуватим», він був нормальним чоловіком, який, до речі, й дав дозвіл на передачу особистих матеріалів, які під час перегляду справ не мають ніякого історичного значення: документи, особисті речі, фотокартки, якісь щоденники, якщо хтось там писав – все це передавалося родичам.

І коли впала Берлінська стіна, а потім ГКЧП… Я, правда, вже не працював на час ГКЧП в КДБ, майже півроку, я вже був в Кабміні на посаді держміністра, так звані тоді були посади. Я на 100 відсотків можу й зараз сказати, а тоді я був на 100 відсотків переконаний, що не підтримали б.

Навіть якби Голушко дав команду, щоб весь КДБ України пішов на підтримку ГКЧП. Не підтримали б. Із 1987 року до 1991 року, там майже 3,5 роки було, стільки прочитали, стільки взнали про всю систему з первинних, не аналітичних документів, в руках долі, як правило, трагічні, як правило, всі загиблі.

Думаю, що не тільки для мене. Ну, а для мене? Я не скажу, що з падінням Берлінської стіни було для мене так все ясно, зрозуміло. Я вже казав, чому у мене були сумніви.

І ця тривога та напруження тримали і незрозуміло, чи Горбачов буде на 100 відсотків підтриманий. Тому що було видно, що в Горбачова не так все в нього ладилося навіть тоді. Не все було добре.

Я ось подивився інтерв’ю Медведєва. «Шпігелю» дає, а недавно Путіна, як вони говорять «ето била катастрофа, ето била траґєдія».

Повірте, їй Богу, у нас не було катастрофи, трагедії. Була серйозна тривога. Незрозуміло, що буде далі. Але сприймалося як процес, який несподіваний і в якісь мірі незрозумілий і тривожний. Але особливо коли було видно, що «Штазі» вже захоплено, то досить швидко прийшло таке уявлення і розуміння, що пішов складний, але в принципі правильний процес.

Я вже виходжу на 1991 рік. Я потім з Полтави був переведений в Київ на посаду першого заступника голови КДБ, а головою був Голушко.

До речі, інколи кажуть, що я очолював КДБ України. Я ніколи не очолював і не міг би очолити, тому що один тільки раз українець Степан Муха очолював КДБ України, а то, як правило, це були функціонери із Москви…

– Не міг бути етнічний українець головою, так?

– В принципі був один раз, Степан Муха. Але він із ЦК Компартії був призначений головою КДБ УРСР.

– Пане Марчук, архіви «Штазі» відомі тим, що половина Східної Німеччини були стукачами, доносили на всіх. Власне, ця мережа співробітників вільних і невільних була дуже широка.

Ось Ви згадували цю одну справу про цього агронома, який був діловою особою, не був дурнуватим, як Ви кажете, і на нього написали такий, тепер це звучить, як маразматичний донос. Але видно, що серйозно до цього поставилися, і людина загинула, людину знищили внаслідок цього. Чи було дуже багато донощиків?

– Була створена система, яка провокувала «доносітєльство» навіть окрім того, що була завербована якась частина людей, інша частина були так звані «оперативні контакти». Тобто, він не був агент постійний КДБ, а з ним час від часу хтось там міг зустрічатися. І цей контакт міг бути нестабільний і перериватися, знову відновлюватися. Тобто, була така категорія таких людей.

Але я Вам скажу, що 1937-1938 роки відрізнялися своєю атмосферою, в той час була створена система, яка провокувала «доносітєльство», як я думаю, навіть людей, які не були на постійному контакті з НКВС.

Крім того, страх був такий, що багато людей розуміли, що діє система взаємного «доносітєльства». І якась частина людей старалася випередити один одного, розуміючи, що якщо не він перший зробить донос, то на нього зроблять донос.

Якщо, наприклад, була ситуація така, де була компанія, там чоловіки випили трохи, розв’язалися язики, щось там поговорили, може, й не проти Сталіна і не проти влади в цілому, але пройшлися так по владі. Потім проснувшись…

Я одну із справ таких пам’ятаю. Коли два донощики одночасно прийшли і доносили один на одного. Справа була вже не на 7 сторінок, а десь 70 сторінок. Ніхто не перевіряв там достовірно чи не достовірно. Є донос – порядок.

Тобто, система була створена так, що окрім того, що працювала машина НКВС, ще працювало провокування людей на доноси. Звичайно, мова йде тільки… Ну, порядна людина, тоді навіть якщо там був і страх, порядних людей було багато і їм було дуже нелегко.

Я пам’ятаю одну ситуацію. До мене приходить на прийом (я вже був першим заступником) жінка. Вона художниця була. Вона приходить і каже, що вона хотіла б ознайомитися зі справою свого батька, вона не знала навіть, що він був реабілітований, хоча було правило, якщо реабілітована особа проходила вже через рішення суду, що реабілітований, то родичам першого чи другого рівня, як правило, їх шукали і їм повідомляли письмово.

Я не знаю, чому цій жінці не повідомили, але вона прийшла до мене. Знайшли, справа її батька є. Вона мені каже, що от знаєте (а батько був директором заводу), мама мені казала, що от такий-то доніс на батька, батька арештували, розстріляли. Вони як члени сім’ї теж дуже серйозно постраждали.

А тепер діти (називає того, хто був донощиком) процвітають, не керівники якісь там високі (це ж ще був радянський час), не партійні керівники, але вони, мовляв, живуть нормально. А от ми страждаємо, і батько ж загинув.

Я дав завдання, справу знайшли, домовилися, що через день вона прийде. І вона приходить. Я пам’ятаю, як зараз. В мене стіл був там великий, метрів 10, мабуть, довжина його, це для нарад стіл.

Вона приходить, а весь стіл закладений справами, такими томами, у кожному томі по 350 сторінок і посередині справа її батька. Вона сідає. Я кажу: дійсно ви праві, вам мама правду сказала – той чоловік був донощиком і по його доносу батько ваш був заарештований, а потім розстріляний.

Вона розплакалася. Вона почала: а що ж це таке, що вони зараз ніяк не постраждали, ці діти? Я їй кажу: дорогенька моя, а тепер кріпіться, бо зараз я вам буду показувати. А вона так дивиться в один кінець – томи стоять, в другий.

Я відкриваю том… А там суть була така. Батька звинуватили, донос був про те, що він був агентом польської розвідки. А в Києві тоді було польське посольство.

Справа батька дійсно велика, він директор заводу був, такий передовик був. І показую її, що в кінці справи він дає свідчення, що він також особисто завербував 4 чоловік в резидентуру польської розвідки. І ось ліворуч цих всіх чотири чоловіка, які спочатку так, як її батько не те, що не визнавали, а за дикість сприйняли, що вони агенти польської розвідки, але під тортурами багатотижневими, може, навіть й не при своїй пам’яті, не знаю як, але він зізнався, що він – агент польської розвідки, що його завербував такий-то, а праворуч йдуть точно такі ж самі, які завербували батька її, а далі батько, який завербував ще чотирьох, а той кожен із чотирьох одного або двох ще.

І отак ліворуч і праворуч одне одного завербували в польську резидентуру. І доповідна, що була розгромлена резидентура польської розвідки у Києві.

Ніхто і близько не був польським агентом. Але в страшних тортурах і муках із них вибивали ці свідчення. Всі розстріляні.

Оце я їй й кажу. Всі реабілітовані. Ніхто з них не був агентом.

– Ця інформація якось її заспокоїла?

– Ні, не заспокоїла. Я їй кажу: давайте так, у кожного з них залишилися вже немолоді діти, онуки, прізвища їхні. І давайте тепер так, щоби і діти, і онуки зараз між собою почали все це з’ясовувати, тому що всі їхні родичі, як правило, це мужчини були. Оце всі мужчини були розстріляні, покази з яких були вибиті у тортурах…

Ну, не будемо оцінювати, хто там слабкий, а хто не слабкий. Не знаю, може, там ніхто й нікого не завербував і під тортурами не дав ніяких свідчень, але чи правильно це буде, якщо зараз ви будете з’ясовувати з дітьми. Діти абсолютно ні при чому тут, вони абсолютно не винні.

Вона посиділа трохи, поплакала і пішла. Я її провів. Десь через днів два чи три зателефонувала і каже: «Знаєте, напевне, Ви маєте рацію».

– Мені здається, що сьогодні в 21 столітті після всіх тих років багатьом, тим більше молодим людям, які, може, вже не пам’ятають радянське минуле так добре, дуже важко таке щось собі уявити, бо це…

– Не тільки зараз. Це важко було уявити в 1986-1987 роках, коли почали перший доступ до архівів. Це ще в СРСР. Вже політичні процеси пішли там, Горбачова. І тоді важко було собі уявити, що таке було можливим.

Ну, а зараз це сприймається взагалі як із якогось задзеркалля.

– Пане Марчук, лунають різні чутки. Чи були вивезені якісь архіви КДБ з України до Москви?

– Справа ось в чому. Архівна сама система в КДБ була побудована так, що багато чого дублювалося. Наприклад, коли хтось там з України чи з Казахстану виїздив закордон чи то, як тоді говорилося, по лінії приватного виїзду – до родичів, чи вчений, чи турист, чи по якійсь іншій лінії виїздив, то в переважній більшості КДБ старався вийти на контакт з такою людиною, не з кожним, тому що це неможливо було.

Але, наприклад, якщо це туристична група, то з кимось одним чи з двома, – щоб наглядали за групою, чи не подумає хтось там залишитися на Заході, чи якщо це священики, вчені, спортсмени – також. І значна частина таких людей думала так, що от я відмовлюся, – мені точно надовго закриють виїзд і закордон не пустять. Добре, я там буду дивитися, щоб ніхто не втік на Захід. І багато людей мовчазно погоджувалися.

Але потім приїздили, група повернулася, ніхто не втік, працівник КДБ забув про того, з ким він контактував, а той забув про працівника КДБ. В переважній більшості так і було, тому що це дуже був величезний потік людей, навіть напрямок називався російською «работа на канале выезда за рубеж».

Разом з тим були, звичайно, там і агенти КДБ, якась частина, дуже невелика, але були. Але переважна більшість були такі разові контакти.

Але коли виїздив такий чоловік чи група, чи спортсмени, чи туристи, чи якийсь художній колектив, то в Москву йшла телеграмка: тоді-то в таку-то країну виїздить колектив такий-то чи туристична група, буде там-то, в складі групи знаходиться наш оперативний контакт, із ним встановлений контакт від імені, скажімо, Петра Івановича Петренка з Києва чи Донецька, якщо буде потреба, то в країні перебування цієї групи з ним можна встановити контакт від імені Петра Івановича Петренка.

Чи агент виїжджає КДБ, чи довірена особа КДБ. Це все йшло в Москву в обов’язковому порядку.

Коли повертається, я вже сказав, нічого не відбулося, ну агент, то саме собою, а отакі оперативні контакти чи довірені особи повернулися, то і КДБ про нього забуло, і він про КДБ. Але в Москві папірець залишився. Це йшло, до речі, у відділ Олега Калугіна. Він в першому розвідувальному управлінні очолював контррозвідку в середині розвідки. І от в цей відділ туди все йшло.

Тобто, на Москву дублювалося все те, що стосувалася виїзду закордон, громадяни, з якими КДБ встановлювало контакт, йшли такі повідомлення.

Але це зовсім не означало, що це дійсно були агенти. Агенти виїжджали, то про агента повідомлялося більш детально, тобто псевдонім його і так далі.

Ось чому я був категорично проти того, що називалося «люстрація» в нашому українському варіанті. Коли я пояснював, чому цього не можна робити, я пояснював цей аргумент, що якщо цей список сипнуть із Москви, хто виїздив, якась там частина 3-5 відсотків виїздили дійсно агенти, а решта ті, про які я говорив, які забули про КДБ і КДБ про них забуло, бо ніхто не втік, ніхто не залишився закордоном, але в телеграмі повідомлення таємно з України. І це все йшло на поіменний облік.

Я не знаю, чи воно було комп’ютеризовано чи ні. На той час, мабуть, ні, але по алфавіту в картотеці знайти було досить легко.

І сипнути з Москви, скільки КДБ України повідомило про яких людей, з якими були в контактах, які виїздили закордон, а там градації великої не було: прізвище, ім’я, по-батькові, ким працював і посада, був контакт із КДБ. І все. А таких було 90 відсотків, не менше.

– Пане Марчук, Ви працювали в тих архівах. Чи знаємо ми, наприклад, такі речі, як де похований Роман Шухевич?

– Ні цього немає. Шукали вже декілька разів і були деякі сліди. Справа в тому…

– Чи це нормально, щоб була знищена така інформація?

– Так, цілком.

– А по релігійних справах? Наприклад, псевдособор, на якому була зліквідована УГКЦ?

– Справа в тому, що по таких справах серйозних, як по Шухевичу, по Шептицькому, по Сліпому, то такі справи вела спеціально Москва.

І такий відомий Судоплатов особисто очолював багато чого, і потім він навіть багато чого у своїх мемуарах писав, вже не кажучи про вбивство Бандери, Ребета і так далі. Але якби не Сташинський, то так би ніхто й точно не взнав би, як загинув Бандера.

І от по Шухевичу і я кілька разів до цього підступався, потім десь в 2004 році Смешко. Ми навіть пішли по шляху шукати живих людей. Один ще був чолов’яга, який в дуже похилому віці. Він щось трохи там знав, ніби, там був в охороні, коли тіло Шухевича вивозили вже після перестрілки. Але видно було по всьому, що й він точно не знав, тому що підрозділ «2Н» тобто «НН» – від слова «НаціоНалісти» – вона так і йшла під абревіатурою в документах КДБ СРСР. А це був спеціалізований підрозділ, керували ним часто з Москви і самі особисто тут багато чим займалися.

Я думаю, що скоріше всього в документах про місце поховання зокрема Шухевича (якщо воно в дійсності було) нічого не фіксувалося. Скоріше всього їх і не було, а знати могли тільки ті люди, які особисто цим займалися. Один із чоловіків (це Смешко далі продовжував) давав орієнтир, що, нібито десь на кордоні між Івано-Франківською і Львівською областями, здається, я вже зараз не пам’ятаю. Але, на жаль, і це не підтвердилося точно.

Який був парадокс! З одного боку, КДБ, взагалі НКВД дуже акуратно зберігали свої архіви. Уявляєте собі, 22 червня початок війни. Німці трохи більше, як через місяць в Києві, і всі архіви з усіх обласних архівів, я маю на увазі НКВД, центральний архів, тобто всі вивозяться в Уфу, звільняється Україна – всі до папірчика привозяться, все, як було.

Тобто, як тисячолітній рейх – думали, що будуть тисячу років. Свої злодіяння, задокументовані злодіяння, які творила система, привезли цілесенькими. Єдине, що, правда, такі справи, які стосувалися Грушевського, Любченка і багатьох інших – це все в Москві, воно й було в Москві, воно й у Москві й залишилося.

Так що, з одного боку, було дуже кропітке відношення, акуратність така надмірна до самих архівів, а з другого боку, де так звані «мокрі справи», тобто які були пов’язані зі знищенням дуже знакових людей, а тим більше таких особистостей чи їх похованням, я думаю, що ніхто вже не знайде… Ну, може, дай Боже…

Ірина Халупа,“Радіо Свобода ”